Розумний будує мости, дурний — стіни». Такі настрої панували на сторінках коментарів китайських газет наприкінці червня після того, як США запровадили 25% мита на китайські товари вартістю близько 50 мільярдів доларів. На жаль, подібні ізоляціоністські підходи не обмежуються торговельною політикою США і є не тільки дурними, але й неетичними та знищують залишки морального авторитету Заходу.
Ще гірше, що останніми місяцями президент США Дональд Трамп почав проводити політику нульової толерантності щодо імміграції, згідно з якою всі дорослі, які нелегально перетнули кордон країни (що насправді не є великим злочином), вважаються страшними злочинцями. Як наслідок, навіть люди, які намагаються отримати притулок, переслідуються і, що обурливо, розлучаються зі своїми дітьми. Дітей вирішили розлучити з батьками, а понад 2.300 неповнолітніх помістили в притулки.
Тоді під політичним тиском Трамп підписав указ, згідно з яким батьки та діти повинні утримуватися разом. (...)
Рішення адміністрації Трампа розлучити сім'ї зустріло шалену критику навіть з абсолютно несподіваної адреси. Лора Буш, дружина Джорджа Буша, президента, відповідального за нелюдські війни в Іраку та Афганістані, засудила це рішення. На її думку, фотографії дітей, відібрані у батьків, «страшно нагадують табори для інтернованих громадян США японського походження періоду Другої світової війни; і зараз це вважається одним із найганебніших епізодів в американській історії».
Навіть дружина Трампа Меланія через прес-службу заявила, що для неї «нестерпно» бачити дітей, розлучених зі своїми родинами. Також виступив Китай, де стверджують, що зараз за ґратами перебуває 1.500 політв'язнів. І ще до того, як Америка стала сприйнятливою до уроків таких країн, Трамп оголосив, що США виходять з Ради ООН з прав людини.
Але Америка не єдина, хто проводить політику, яка зраджує принципи, яких вона так довго дотримувалася. В Італії новий популістський уряд поклав око на ромів, а міністр внутрішніх справ і віце-прем'єр Маттео Сальвіні відганяє від італійського узбережжя кораблі, на яких рятували мігрантів.
Угорщина, зі свого боку, щойно прийняла так званий закон «Стоп Сорос», який запроваджує кримінальну відповідальність за будь-які спроби приватних осіб чи неурядових організацій допомогти нелегальним іммігрантам подати заяви про надання притулку. Закон назвали на честь Джорджа Сороса, фінансиста угорського походження та засновника фонду «Відкрите суспільство», якого прем’єр-міністр Віктор Орбан абсолютно нераціонально звинувачує у заохоченні масової імміграції з метою послаблення європейських націй.
Усе це підкреслює поглиблення кризи морального лідерства, яка може завдати стільки ж шкоди, скільки неконтрольована міграція чи навіть торгова війна. Ця криза не тільки прокладає шлях до жорстких політичних рішень, але й загрожує подальшим зміцненням урядів, подібних до китайського та російського, оскільки на цьому тлі вони починають виглядати розумними та навіть надійними.
Це вже відбувається. Петербурзький економічний форум, який значно скоротився після анексії Криму Росією в 2014 році, знову працює: президент Володимир Путін провів дискусію, в якій взяли участь президент Франції Еммануель Макрон, прем’єр-міністр Японії Сіндзо Абе та голова МВФ Крістін Лагард.
Путіну не потрібно було визнавати будь-які протиправні дії чи робити заяви про свою відданість демократії та принципам верховенства права, щоб забезпечити участь таких фігур. Хоча напередодні того форуму заарештований під час анексії Криму український режисер Олег Сенцов оголосив голодування від імені 64 українських політв'язнів, які зараз перебувають у російських в'язницях.
Але навіть незважаючи на те, що західні уряди публікують заяви з критикою Росії (за ув’язнення Сенцова та 150 інших релігійних і політичних в’язнів), їхнє бажання ізолювати путінську Росію через її поведінку, очевидно, слабшає. Якщо до цього додати неетичність внутрішньополітичних рішень, претензії Заходу на «моральне лідерство» практично перетворюються на порожні слова.
Тепер Путін і його китайський колега Сі Цзіньпін можуть почуватися не тільки вільніше, ніж будь-коли, ігноруючи західну політику, але навіть починають довго говорити про переваги наведення мостів. І це не просто метафора: під керівництвом Путіна Росія побудувала щонайменше півдюжини мостів, у тому числі той, що з’єднує Крим із материковою частиною Росії. Подібні проекти, а також проекти підготовки до Чемпіонату світу з футболу виглядають красиво. І голодування немає. На щастя для Путіна, у світі, де націоналізм підриває авторитет міжнародного права та багатосторонніх інституцій, мораль стає все більш відносним терміном. У порівнянні з такими людьми, як Трамп, Путін виглядає не так уже й погано.
Однак ми навряд чи можемо звинувачувати лише Трампа в розмиванні демократичних ідеалів. Репутація Америки у сфері захисту прав людини далеко не бездоганна. За президента Білла Клінтона США стали однією з семи країн, які проголосували проти створення
Міжнародного кримінального суду, і всі наступні президенти відмовлялися приєднатися до нього. Після цього послідувала «війна з тероризмом», примха Буша, а після неї військові інтервенції Барака Обами в Лівії, Сомалі та Ємені, які суперечили міжнародному праву. Очевидно, що Трамп далеко не перший президент США, який спалив глобальні угоди та структури.
Європа теж не бездоганна. Як підкреслив Путін, реакція Заходу на російську анексію Криму стала результатом певних подвійних стандартів, оскільки Євросоюз разом із США підтримав проголошення незалежності Косова від Сербії у 2008 році.
Після Другої світової війни світ на чолі зі США та Європою переоцінив міжнародні норми та інститути та заклав основу сучасного світового порядку, заснованого на правилах. Таку ж переоцінку варто провести сьогодні, можливо, під впливом двох головних криз сучасності, спричинених міграцією та міжнародним тероризмом. Загалом, егоїстичні підходи Трампа під гаслом «Америка перш за все» не слід розглядати як варіант, який веде до прогресу. І захист прав людини не варто довіряти Росії та Китаю. Але хто тоді, коли Європейський Союз не має впевненості та послідовності, щоб відновити свої цінності та відстоювати та захищати їх у всьому світі?
Автор є професором міжнародних відносин у The New School та старшим науковим співробітником Інституту світової політики Copyright: Project Syndicate, 2018.
Бонусне відео:
