Невдовзі 1000 днів рішучої, героїчної, але й виснажливої збройної боротьби українців проти тотальної імперіалістичної агресії Росії на рідну землю. Український народ чітко показав усьому світові, що він готовий заплатити високу ціну за свободу і незалежність, за захист свободи і демократії. Але тепер настав справді критичний момент цієї війни.
Росія усвідомлює, що її ресурси, ймовірно, будуть вичерпані наступного року, тому кидає на фронт усе, і техніку, і людей – не лише мобілізованих зі своїх слаборозвинених регіонів, а й жителів Москви, Петербурга – в надії, що Україна зламається першим під таким потужним поривом. Росія рішуче налаштована у своїх завойовницьких і геноцидних намірах щодо України і не зважає на її колосальні людські втрати. Тому ми маємо усвідомлювати, наскільки надважливим і важливим є питання виживання та захисту України у цей вирішальний момент найбільшої війни на європейському континенті з 1945 року.
З точки зору європейської безпеки Україна є «першою лінією фронту». Будь-яка слабкість, нерішучість чи спроба підлеститися агресору може лише посилити російські амбіції та підбадьорити Путіна у боротьбі проти «колективного Заходу», у боротьбі за відновлення Російської імперії. Будь-яке таке зволікання чи обмеження, будь-яке коливання, нерішучість чи страх насправді служать посиленню Росії та провокують подальшу ескалацію. Треба пам’ятати: зараз Росія не є безпосередньою загрозою для НАТО, тому що ми, українці, обрали воювати. Але якщо наші союзники не діятимуть зараз, війна Росії з Альянсом може стати реальністю вже завтра.
Це не просто збройний конфлікт між двома країнами; це про те, чи виживе система міжнародних відносин, заснована на чітких правилах і законі, чи ми повернемося до старого правила «хто сильніший – той правий».
Захід, насамперед Сполучені Штати Америки, Європейський Союз і НАТО, вкладають значні ресурси не лише у військовий захист України, а й у впевненість у глобальному мирі та стабільності. Якби Захід відмовився від підтримки України, дотримуючись політики умиротворення агресорів і поважаючи «червоні лінії Путіна», це означало б, особливо в нинішній критичній точці війни, набагато більше, ніж втрата території для України. Це серйозно загрожувало б загальній безпеці Європи та дало б сигнал про слабкість колективного Заходу. Звісно, це серйозно підштовхнуло б усі можливі світові автократії до власних воєн і завоювань.
Своєю агресивною політикою Росія дала зрозуміти, що не зупинятиметься лише на Україні. Фактично російська стратегія спирається на ідею відродження російського домінування на всьому пострадянському та східноєвропейському просторі (і, можливо, за його межами) та повернення до старих геополітичних кордонів. Ще з часів Російської імперії до Першої світової війни. Наприклад – тільки уявіть, що зараз деякі сучасні країни всерйоз заговорили б про відновлення іншої імперії.
Припинення підтримки України лише підбадьорить Кремль і дасть йому зелене світло для подальшої агресії, що різко посилить нестабільність у регіоні. Тепер перед Заходом постає моральне і стратегічне питання: якщо він сьогодні не підтримає Україну, то хто буде наступним? Такий підхід, який би ігнорував Україну, фактично був би кроком назад для всієї концепції міжнародного правопорядку.
Насправді Україна бореться не лише за свою незалежність і територіальну цілісність – вона бореться за право на існування, на ідентичність і збереження своїх цінностей, які також є цінностями всього демократичного світу. Підтримка України – це не лише інвестиції у військову допомогу; це інвестиція в захист усіх європейських демократичних принципів і стабільності.
Також міжнародна спільнота не повинна забувати про гуманітарні наслідки війни. Щоденні жертви, бомбардування цивільних об’єктів та знущання над мирним населенням є прямими наслідками агресивної військової політики Кремля, спрямованої проти українського народу. Росія націлена на енергетичну інфраструктуру, що створює величезні проблеми для громадян України, особливо взимку. Українська культура, її народ та ідентичність стоять перед екзистенційною загрозою, і демократичний світ зобов’язаний не допустити знищення європейської нації. Все це абсурдно, божевільно і неможливо уявити в 21 столітті.
Стратегія «умиротворення» Росії вже виявилася невдалою. Будь-які поступки ведуть лише до нових вимог з боку воєнізованої російської еліти, а не до миру. Ключ до стабільності полягає в рішучості Заходу підтримати Україну і таким чином дати зрозуміти, що всі спроби підірвати міжнародний порядок будуть припинені. У цьому контексті політика страху з боку західних партнерів щодо російських «червоних ліній» із надзвичайним бажанням за всяку ціну уникнути ескалації – без власних рішучих дій – є нежиттєздатною. Перш за все тому, що Росія сама розгортає цю війну. Останній приклад – залучення військових із Північної Кореї (не кажучи вже про іранські безпілотники та північнокорейські ракети). У цьому контексті надто стримана політика українських партнерів насправді виглядає нерішучою і слабкою – з російської точки зору.
У цьому контексті доречним буде навести один показовий приклад. Тільки за жовтень 2024 року Росія запустила понад 2 тисячі безпілотників «Шахед» проти України, проти нашого народу. З цією проблемою ми стикаємося буквально щодня. Ця кількість «Шахеди» означає понад 170.000 тисяч західних комплектуючих, які мають бути заблоковані для постачання до Росії. Мікросхеми, мікроконтролери, процесори і багато різних деталей, без яких цей терор був би просто неможливий. Все це приходить в Росію з-за кордону. І то, на жаль, від компаній з Європи, Азії та Америки. Це знову повертає світ до необхідності робити набагато більше, щоб контролювати експорт спеціальних частин і ресурсів. Щоб не дати Росії подолати санкції, які давно введені проти Росії через цю війну.
Тому лише рішуча реакція та послідовна підтримка України та її сил оборони можуть змусити Росію припинити свою агресивну політику та погодитися на справедливе припинення війни шляхом чесного дипломатичного процесу. Або втратити свою бойову машину. Така реакція вкрай необхідна зараз, коли війна увійшла в критичну точку і Росія кидає всі свої сили і можливості на розчавлення України, тому що Кремль розуміє, що наступного року він вичерпає свої можливості для ведення збройної агресії.
Україна – не просто країна у стані війни – це символ стійкості та надії на вільний світ. Будь-яке спускання України на вітер західними партнерами означало б як зраду згаданих вище цінностей, так і дало б сигнал авторитарним режимам у всьому світі, що їхні агресивні війни можуть залишатися абсолютно безкарними, як це було кілька століть тому. Разом з цим, звичайно, відбувся б серйозний і важкий крах репутації та довіри до колективного Заходу. Його конкуренти та суперники дуже швидко скористалися б таким моментом – у цьому ми не сумніваємося. Тому вкрай важливо, щоб Захід залишався з Україною і надавав підтримку в усіх формах, адже ця підтримка є не просто політичним актом, а інвестицією в довгостроковий мир і стабільність в Європі та світі.
Автор – посол України в Чорногорії
Бонусне відео:
