Наша ідентичність в ЄС

Ідентичність можна розглядати як стан, так і як процес! Чому? Тому що її відчуття розвивається як у людини (особиста ідентичність), так і в спільноті (колективна ідентичність) через безперервність подій між тим, що колись було, що є зараз, і тим, що, на нашу думку, буде!

У відносинах між Чорногорією та ЄС ми можемо побачити, як певні умови та цінності адаптувалися та змінювалися, тоді як деякі відносини залишилися незмінними, а точніше, вони виживають завдяки соціальній мімікрії.

Хоча європейська інтеграція (риторично) являє собою стратегічний зовнішньополітичний пріоритет усього нашого політичного істеблішменту, варто нагадати, що сьогодні в Чорногорії ми маємо оксюморонну частину політичної влади, яку складають партії, що колись відкрито заперечували європейські цінності. Це дуже важлива обставина для розуміння тих відносин, які залишилися незмінними під час європейської інтеграції, адже вони виникли як прямий наслідок дій тих партій, які поспішно та вкрай підозріло стали європейськими!

А саме, етнічна дистанція, ксенофобія, нібито національна чи релігійна загроза, прояв колективної ірраціональності, постійне розпалювання взаємних негативних емоцій та ставлення в регіональних відносинах, незв'язні коментарі перед обличчям правди, а також політичні та наукові переконання про існування міжнародної змови проти певної нації є постійними проблемами ідентичності, які представники Брюсселя або не помічають, або поки що не хочуть критикувати. Ці теми визначатимуть внутрішню ситуацію в Чорногорії навіть тоді, коли ми станемо членом ЄС, і вони, безумовно, будуть каменем спотикання в майбутніх регіональних відносинах. Вони, ймовірно, будуть обговорюватися в Європейському парламенті та будуть частиною політичної ідентичності Чорногорії в рамках ЄС.

Слід очікувати, що остаточне членство Чорногорії в ЄС призведе до відповідної судової та державної реформи, покращить внутрішню та зовнішню безпеку, вимагатиме дотримання правил ринкової конкурентності, посилить принципи меритократії та розвитку людських ресурсів, сприятиме подальшому розвитку екологічної свідомості та систематичного моніторингу зміни клімату, а також певною мірою динамізує соціальний розвиток, але це не вирішить наших проблем, що виникають через наші специфічні особливості соціального менталітету. Якщо є ті, хто сумнівається в точності цього твердження, нехай уважніше придивляться до постінтеграційного досвіду Греції, Болгарії та навіть нашої сусідки Хорватії! Якщо до цього додати сучасні популістські тенденції в усьому світі, то майже напевно, що в деяких домовленостях та діях у рамках ЄС нас визнають як державу, так і громадян, які неохоче приймають правила acquis Союзу та, роблячи це, намагаються обійти їх різними способами.

Мабуть, найбільшим викликом для Чорногорії на даний момент є її постійна інституційна хвороба, яку постійно лікують офіційним та неофіційним втручанням Брюсселя. Формальні, правові та кадрові недоліки у функціонуванні інституцій Чорногорії свідчать про те, що вона перебуває у стані внутрішньої слабкості, хоча й знаходиться біля самих воріт ЄС.

Сучасна ситуація в Чорногорії, звісно, ​​якщо виключити цивілізаційний контекст, у своїх основних сегментах непереборно нагадує нам ситуацію в Королівстві Чорногорія напередодні Першої світової війни 1914 року – маємо економічну нерозвиненість, тенденційне соціальне розшарування, системну корупцію, перехідне виснаження (тодішня Чорногорія була охоплена Балканськими війнами), тверду налаштованість політичної влади на тісніші зв'язки із Сербією, а на міжнародній арені тодішнє Королівство Чорногорія користувалося репутацією, подібною до сьогоднішньої, яку ми називаємо лідерством у процесі європейської інтеграції на Західних Балканах.

Через слабкий суверенітет, що підтверджується заявами керівників місцевих органів влади про небажання святкування Дня Незалежності, через легітимізовані розбіжності в ідентичності, що заохочуються національними партіями та національними радами, через бюрократичну слухняність та партитократію, а також загальну нормалізацію неналежних форм поведінки, сучасна Чорногорія дуже вразлива до так званої «мовчазної окупації» та зовнішнього впливу. Якщо цей наш стан збережеться та виразиться в момент набуття нами повноправного членства в ЄС, Чорногорія стане ще однією невеликою проблемою, яку Брюссель зможе вирішити будь-коли однією зі своїх імміграційних політик.

Суттєве прагнення Чорногорії до європейської ідентичності, яка матиме більший розвиток через глобальні виклики в найближчий період, можна найкраще спрямувати через зміцнення стратегічної співпраці між державним та громадянським секторами, при цьому особливу увагу слід приділяти освіті, культурі, медіа та новим економічним формам – цифровізації та креативним індустріям, які слід заохочувати за допомогою гнучких та інноваційних моделей фінансування.

Європейська ідентичність Чорногорії має розвиватися через виховання та освіту молоді, що розвиватиме в ній відкритість, потребу в громадянській активності, заохочуватиме міжособистісні стосунки, засновані на етичних цінностях.