Святкування двадцятої річниці відновлення незалежності Чорногорії є не лише важливим соціальним та політичним ювілеєм, а й особистим нагадуванням про шлях, який ми пройшли разом як суспільство. Це можливість не лише згадати історичний момент, а й підтвердити, наскільки ми як країна залишаємося відданими ідеї демократичного розвитку та європейського майбутнього.
Тому, не маючи наміру детально розглядати досягнення останніх двох десятиліть, вважаю важливим нагадати те, що ми часто забуваємо – дух спільноти, який нас тоді об’єднував. Ідея незалежності, з моєї точки зору, ніколи не була проектом однієї нації чи однієї політики. Це було спільне рішення людей, які вірили, що ця країна може бути домівкою для всіх – незалежно від імені, релігії чи походження.
Як член албанської громади, я відчуваю особливу відповідальність наголосити на цьому. Внесок меншин у цей історичний крок вперед був не символічним – він був суттєвим. Ця підтримка була надана не з інтересу, а з віри в те, що ми будуємо державу рівних можливостей, державу, в якій різноманітність не толерується, а поважається.
Саме тому я вважаю, що європейський шлях Чорногорії не повинен бути джерелом нових розбіжностей. Навпаки, він має залишатися простором для зібрань. Для мене Європа — це не просто політична мета, це спосіб мислення. Це не питання «хто до кого належить», а те, як ми живемо разом. Наскільки ми готові розуміти одне одного, поважати одне одного та черпати силу з різноманітності.
Для мене бути албанцем у Чорногорії означає жити між ідентичностями, які не є виключними, а взаємодоповнюючими. Це означає збереження моєї мови, культури та традицій, але також відчуття повної відповідальності за суспільство, до якого я належу. Саме в цьому балансі я бачу силу сучасної Чорногорії – у здатності бачити різноманітність не як слабкість, а як перевагу.
Сьогодні, коли ми дивимося на становище албанців у Чорногорії, ми бачимо реалістичну картину – як прогрес, так і виклики. Прогрес видно, і його не можна заперечувати. Але так само ми не повинні закривати очі на те, чого ще не досягнуто. Бо рівність – це не лише те, що написано в законах, – це те, що люди відчувають у повсякденному житті.
У цьому сенсі європейська інтеграція для мене не є абстрактним процесом, а конкретним шансом зробити суспільство більш справедливим, упорядкованим та стабільним. Мене обнадіює той факт, що Чорногорія сьогодні користується зростаючою довірою своїх європейських партнерів. Оголошені міжнародні зустрічі, які відбудуться в Чорногорії, та інтерес, який викликає наша країна, не випадкові – вони є результатом зусиль, але й зобов'язанням продовжувати тим самим шляхом.
Як людина, яка належить до покоління, яке виросло у більш відкритому та плюралістичному суспільстві та мало можливість навчатися за межами Чорногорії, я переконаний, що цінності, яких ми там навчилися, можуть і повинні бути передані сюди. Не як копію, а як оновлення того, що ми вже маємо.
З наближенням цієї річниці я особисто відчуваю одночасно гордість і відповідальність. Гордість за пройдений шлях, але також відповідальність за те, що нам ще належить побудувати. Я вірю, що у нас є сила залишатися єдиними в тому, що є найважливішим.
І я щиро сподіваюся, що незабаром у нас буде можливість разом відсвяткувати ще один історичний момент – членство Чорногорії в Європейському Союзі.
Автор – політолог
Побачити більше:
Завантажте додаток та слідкуйте за новинами
СЛІДКУЙТЕ ЗА НАМИ
