Нещодавно в Овальному кабінеті було зафіксовано примітну сцену. Президент США Дональд Трамп був надзвичайно красномовним та захопленим, коли хвалив журналістам свого турецького колегу Реджепа Таїпа Ердогана: «У нас добрі стосунки. Він дуже добре виконує свою роботу у своїй країні. Він дуже шанована людина. Усі його поважають. Я теж його поважаю».
Однак, серед похвали виникла вимога, яка створює серйозний економічний та геополітичний виклик для Анкари: Трамп зажадав, щоб Ердоган припинив купувати нафту та газ у Росії.
Країни G7 також посилили тиск. Після віртуальної зустрічі два тижні тому сім провідних західних промислово розвинених країн – Німеччина, Велика Британія, Канада, Франція, Італія, Японія та США – спільно заявили, що настав час «максимізувати тиск на експорт російської нафти». Це має зменшити доходи, необхідні Москві для війни.
Поки що Туреччина не відреагувала на заяви Трампа чи запит G7. Це не дивно, адже енергетична залежність є найвразливішим місцем країни на Босфорі. Туреччина значною мірою залежить від Росії в постачанні енергоносіїв.
Факти та цифри про енергетичну залежність Туреччини
За даними Управління з регулювання енергетичних ринків Туреччини (EPDK), 66 відсотків імпорту нафти та нафтопродуктів Туреччини минулого року припало на Росію. За словами провідного експерта з питань енергетики Недждета Паміра, цей відсоток був ще вищим роком раніше – 68 відсотків, тоді як до кінця 2022 року він становив 41 відсоток.
Високі ставки імпорту є прямим наслідком агресії Росії проти України: Туреччина виграє від того, що Росія перебуває під тиском санкцій ЄС і тимчасово пропонує свою нафту за ціною до 15 відсотків нижчою за міжнародні ринкові ціни. Заборона на імпорт не лише загрожуватиме безпеці поставок Туреччини, але й усуне цю явну цінову перевагу.
Анкара також забезпечила 41 відсоток імпорту природного газу з Росії у 2024 році. Російський газ постачається до Туреччини переважно трубопроводами «Блакитний потік» (Mavi Akim) та «Турецький потік» (Türk Akim).
Згідно зі звітом Турецької палати інженерів-механіків, частка викопного палива на енергетичному ринку країни у 2022 році становила близько 84 відсотків, тоді як частка відновлюваних джерел енергії становила лише 16 відсотків.
Відмова Москви та стратегія Анкари
Відразу після зустрічі Трампа з Ердоганом Кремль зробив заяву. Речник Кремля Дмитро Пєсков наголосив, що газопроводи до Туреччини продовжують працювати «на повну потужність». Перебоїв не буде, поки потік газу буде «вигідним» для Туреччини. Пєсков наголосив на позиції Москви: «Туреччина — це суверенна держава, яка самостійно приймає рішення щодо співпраці з нами».
Спостерігачі не очікують, що Туреччина припинить імпортувати енергоносії з Росії в найближчі роки. Натомість Анкара дотримується тихої стратегії: диверсифікації.
Під час нещодавнього візиту Ердогана до США державна компанія BOTAS підписала два довгострокові контракти на розширення джерел постачання природного газу: угоду з американською компанією Mercuria про поставку загалом 70 мільярдів кубічних метрів зрідженого природного газу (ЗПГ) протягом 20 років, починаючи з 2026 року; також було оголошено про попередню угоду з Woodside Energy на 5,8 мільярда кубічних метрів ЗПГ.
Кадрі Тастан, експерт з питань Туреччини в Німецькому фонді Маршалла США, зазначає, що турецький уряд справді доклав значних зусиль в останні роки для диверсифікації своїх джерел для забезпечення енергетичної безпеки. Водночас він також заохочує використання внутрішніх джерел енергії, особливо відновлюваних.
На його думку, нові угоди зі США містять не лише диверсифікаційний, а й стратегічний аспект. Політичні відносини зі США були напруженими в останні роки, нагадує Тастан. Пріоритетом президента Трампа є зробити Америку провідною енергетичною країною та збільшити продажі викопного палива, такого як ЗПГ.
Такі енергетичні угоди можуть стати фактором, що сприяє переговорам з інших політичних питань зі США, продовжує Тастан. Трамп веде тарифну війну, і тут купівля СПГ може бути використана як розмінна монета, згідно з системою: «Дивіться, ми купуємо більше СПГ, а ви натомість можете піти нам назустріч з якогось іншого питання».
Окрім США, Туреччина в останні роки підписала контракти на постачання зрідженого природного газу з Єгиптом, Алжиром, Катаром та Нігерією.
Анкара залежить від Москви в галузі ядерної енергії та лігніту
Туреччина також сильно залежить від Росії щодо інших джерел енергії. У 2022 році країна покривала 43 відсотки своїх потреб у бурому вугіллі за рахунок імпорту з Росії. Крім того, перша атомна електростанція «Аккую» будується на півдні Туреччини російською державною компанією «Росатом». Її завершення кілька разів відкладалося через російські санкції. За словами міністра енергетики Туреччини Алпарслана Байрактара, тепер її планують розпочати роботу наступного року. Очікується, що станція буде повністю введена в експлуатацію до 2028 року.
Туреччині, ймовірно, доведеться балансувати постачання енергії в майбутньому: між Заходом, який прагне санкцій проти Москви, та своїм – досі – найважливішим постачальником енергії, Росією.
Бонусне відео:
